«Людина, народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою.

Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний»

В. Сухомлинський

 

 

     Василь Олександрович Сухомлинський – педагог світового значення, який говорив, що у будь-які часи важливо виховати Людину. Його гуманістичні ідеї та ідеали актуальні й до сьогодні.

 

 

Педагогіка Василя Сухомлинського й ідеї Нової української школи: точки дотику

  1. Організація навчально-виховного процесу Нової української школи крізь призму педагогіки В.О. Сухомлинського.
  2. Використання спадщини В. Сухомлинського при підготовці до вступу сучасної дитини до школи.
  3. Педагогіка партнерства в поглядах Василя Сухомлинського.
  4. Робота з обдарованими дітьми у спадщині В.О. Сухомлинського.
  5. Погляди В.О. Сухомлинського на бібліотеку, як важливий складник освітнього простору.
  6. Спостереження в природі. Стежками В. Сухомлинського.
  7. Ранкова зустріч "Красиві слова і красиве діло".

 

  1. Програми в усіх школах одні й ті ж, підручники однакові, але школи різні, тому що різні вчителі. Школа – це передусім учитель. Особистість учителя – наріжний камінь виховання.
  2. Учитель творить Людину. Ці мудрі й ваговиті слова можна сказати тільки про матір і батька.
  3. До хорошого уроку учитель готується все життя.
  4. Вільний час учителя – це корінь, який живить джерела педагогічної творчості.
  5. Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
  6. У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
  7. Школа – не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи – виховання здібностей.
  8. Велика виховна сила школи народжується там, де у людини, перед  якою тільки  відкривається життя, є улюблений учитель.
  9. Роки дитинства – це насамперед виховання серця.
  10. Слово – найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі…

Джерело: https://naurok.com.ua/post/10-zolotih-citat-v-suhomlinskogo-pro-shkolu-ta-vihovannya

 

Пов’язане зображення

 

          Сухомлинський дітям

 

 

 

Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди — високо. Просить зайчик: «Дай мені, горобино, одне гроно ягідок».
А горобина й каже: «Попроси вітра, він і відірве».
Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.

Подружили бджілка і фіалка. Фіалка в полі дивилась на світ своїм радісним фіолетовим оком. А бджілка жила у вулику. Багато разів на день прилітала бджілка до фіалки — брала пилок і нектар. Раділа фіалка своїй подрузі.

Та ось прилетіла бджілка, дивиться, а фіалка закрила свою квітку, схилила журливо голівку.
— Чому це ти, фіалко, зажурилася, чому квітку свою закрила? — питає бджілка.
— Ой, лети, бджілко, додому, бо негода наближається. Буде великий дощ.
Прилетіла бджілка додому. І справді, пішов дощ. 

Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується увесь жаб'ячий рід".
Довго вчилася вона співати по-журавлиному і таки навчилася. Розмовляють із нею по-жаб'ячому, а вона мов не розуміє — відповідає по-журавлиному. Розгнівалися жаби й дорікають своїй подружці:
— Ти ж така жаба, як і ми, чого ж ти не хочеш розмовляти по-жаб'ячому?
Жаба задерла голову й каже:
— А може, у мене виростуть крила, і я полечу, як журавель!..

Є у ставу біла квітка — водяна лілея. Росте вона собі в воді. Радісно розкриває свої пелюсточки до сонця. Сідає на білу квітку метелик. Хоче переночувати, бо вже вечір наближається. Раптом квітка говорить:
— Лети, метелику, шукай собі інших квіток, бо я лягаю вночі спати під водою.
— Чому? — дивується метелик.
— Бо в мене там, під водою, м’яка постіль.
Склала біла лілея пелюсточки й тихо пішла спочивати під воду. А метелик полетів на берег.

Росло в лісі велике гіллясте дерево. Весною воно вкривалося зеленим листом, білими квітками. Прилітали до квіток бджоли і джмелі. 
Поселилися на дереві співучі пташки. 
Щовесни повертались вони з теплого краю, знаходили своє дерево й весело щебетали: "Доброї весни, рідне дерево, ось ми й прилетіли до тебе". 
Радісно жилося дереву, бо багато було в нього друзів.
Минули роки. Постаріло дерево, засохло. Прийшли до лісу люди, спиляли його й кудись повезли.
Залишився тільки пень. Від суму й самотності покрився він сірим пилом. 
Боляче йому було, коли пригадував, як зліталися до нього бджоли й джмелі, як співали пташки... 
Прилетіли, правда, якось пташки весною, покружляли над пнем, защебетали тривожно та й полетіли. 
Пень заплакав із туги. Так захотілося йому чиєїсь прихильності, дружби.
Настала осінь. Якось прибіг до пня їжак. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки пахучого моху — стеле зимову постіль. 
Зрадів старий пень, лагідний такий до їжака. І їжак з пнем став ласкавий. Подружилися вони, розповіли один одному про своє життя. 
Аж помолодів пень, зацвів зеленим мохом. Бо є тепер у нього друг.

В однієї бабусі був старий-престарий кіт Мурко.
Лежить Мурко на подвір’ї, на сонечку вигрівається. Заплющив очі, спить, поклавши голову на лапки. Тільки хвостом махає, мух відганяє.
На подвір’ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, курча замовкло. Підійшло тихенько до кота, притулилось до нього й очі закрило. Тепло йому біля кота.
Кіт Мурко почув, що хтось до нього притулився. Відкрив очі, побачив курча. Здивувався кіт Мурко: ну й сміливе ж курча!
Дивиться кіт Мурко на курча з подивом і не знає, що йому робити. Чи злякати курча, щоб воно втекло, чи нехай собі гріється? 

Мати послала Олега й Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе. Зраділи близнята: давно не були в дідуся. "У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо",— думають хлопці. Принесли дідусеві нову вишиванку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:
— Ідіть, діти, в садок, їжте яблука.
Побігли Олег і Роман у садок. Вилізуть на одну яблуню, зірвуть кілька яблук, з'їдять... а на другій ще смачніші, так і ваблять око.
Наїлися хлопці яблук, а дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.
Зібралися хлопці додому. Дає дідусь баночку меду й каже:
— Хай і мама покуштує.
Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти. Сіли під вербою, з'їли трохи меду.
Та й знову йдуть. Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з'їли, а меду лишилося тільки на денці.
Ще раз сіли. Баночка й спо- рожніла.
Підійшли вже до хати, сіли під явором та й думають: "Що ж мама скаже?" Вийшла мати з хати, дивиться — хлопці сидять і плачуть.
— Чого це ви, хлопці, плачете? — здивувалася мати. Розповіли хлопці, як мед поїли. Мама зраділа, сміється. Хлопці дивуються та й питають:
— Мамо, чого ви радієте?
— Того, що ви плачете...

Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець. 

Завантажити ілюстровану книжечку Василя Сухомлинського "Пшеничний колосок" (djvu.zip)

Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Пшеничний колосок" (txt.zip)

Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Казки школи під голубим небом", назви за абеткою - від А до З (txt.zip)

Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Казки школи під голубим небом", назви за абеткою - від І до Н (txt.zip)

Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Казки школи під голубим небом", назви за абеткою - від О до Т (txt.zip)

Завантажити текст оповідань та казок Василя Сухомлинського зі збірки "Казки школи під голубим небом", за абеткою - від У до Я (txt.zip)

Scroll to top